Головна | Реєстрація | Вхід | RSSСереда, 30.09.2020, 10:23

Білівський НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. - дитячий садок"

Вітаю Вас Гість
Меню сайту
(
)
Фільтр пошуку
Категорії розділу
Ми пам'ятаємо... [1]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 15
Міні-чат
Сайт
Дзвінок
svetasad-10
ДІСО
Сайт
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Ми пам'ятаємо... » Ми пам'ятаємо...

Ми пам'ятаємо .....
                            
 Василь Пилипович Заєць згадує, з яким щемом в душі він дивився на такий же журавлиний трикутник тоді, коли був невільником на німецькій землі. Як хотілося йому вслід за цими гарними птахами полинути на Україну, на Ізяславщину, в своє село. Там у нього залишилася мама, брати, сестри. Мама, матуся… Як хотілося припасти губами до її натруджених порепаних рук, почути ще раз ніжний голос. Матінко рідна, чи ж допоможе доля ще хоч раз Вас побачити? Багато літ минуло від того страшного часу, а пам’ять береже події та епізоди того страшного лихоліття так чітко, ніби це сталося вчора. Часто, лежачи в темноті на голих нарах в штольнях Конштайну, згадував своє дитинство, рідну Кіндратку, де 20 січня 1925 року народився в маленькій, низенькій, але чепурній хатині. Крім нього, в сім’ї було ще двоє братів та дві сестри. Жили дружно, хоча і важко, бо тато в 1940 році помер. Вирощували хліб, насаджували сади, надіючись на щасливе життя. Жила Кіндратка. Сумувала і раділа, співала і плакала, кохала і ненавиділа. І ніхто не сподівався,що її спіткає найбільше лихо.
     Фашисти окупували цей край в 1941 році. Вулицями сновигала смерть у формі чужинських солдатів. Забрали Василя 9 липня 1942 року,коли йому не було ще й 18 років. Разом з ним з Кіндратки захопили ще дев’ять дівчат та двох хлопців. Погнали їх в район на збірний пункт. Плач, лемент близьких супроводжували їх аж до Ізяслава. А там німці з поліцаями, як худобу, зганяли дівчат і хлопців з усього району. За плечима ляскали постріли, і крізь них – невгамовний, впереміжку із собачим валуванням, людський зойк. Через два дні молодих невільників повантажили в "товарняки" і – прощай, Ізяславщина. Скільки везли – не пам’ятає Василь. Кругом таке горе було, що страх розум сковував. В вагоні духота, тиснява. Хтось плакав, стогнав, проклинаючи людоловів. Хтось мовчав, думаючи про те, чи повернеться сюди назад. Опинилися в німецькому місті Фрідріхсгафен, що біля кордону із Швейцарією, недалеко біля Баденського озера. Місто зустріло українських невільників педантичною чистотою: гарними будиночками, чистими дорогами, квітами. Нарешті їм дали поїсти якоїсь баланди, в якій можна було побачити кусочки брукви. А далі – важка робота на будівництві, від якої судомило все тіло. Але затрималися тут недовго.
     Восени 1943 року їх повантажили в закриті грузовики і привезли в концентраційний табір Бухенвальд, який зустрів невільників написом на воротах:"Кожному – своє". На той час в ньому було сто тридцять шість бараків, де розміщувалися окремо чоловіки і жінки. Розповідали, що там були і діти, але недовго, потім їх кудись вивезли. Дітей використовували, як донорів. Адже чиста дитяча кров так підходила німецьким солдатам. Це земне пекло, ніби в насмішку, було оточене райською природою і розміщене на горі Етельсберг під Веймаром –центром Тюрінгії – містом, з яким пов’язане життя великого німецького поета Гете. На території табору знаходився старий дуб, названий в’язнями "дубом Гете". В’язні нещадно експлуатувалися в воєнній промисловості. Тут проходили масові вбивства військовополонених, багато в’язнів гинуло від медичних експериментів і звірств есесівців. "Нас, – згадує Василь Пилипович, – відвели у карантинний блок, наказали роздягнутися, забрали одежу, постригли і погнали під струмінь води. Тіло змастили якоюсь смердючою рідиною, дали смугасту одежу і "вінкель" – клеймо з номером. З цієї хвилини ми вже не люди, а номери. Поляк, сусід по нарах, звернув увагу на мій номер – 28582. Він був однаковий і зліва і справа. І я подумав, що, можливо, він " щасливий" і допоможе мені вижити. Ця слабка надія давала мені віру в життя. А це було дуже важко, бо день і ніч диміли труби крематорію, ковтаючи свої жертви".
     Але і тут Василь Пилипович довго не затримався. Тими ж вантажівками в’язнів вночі перевезли в табір Міттельбау-Дора – філіал табору Бухенвальд, розміщеному за чотири кілометри від міста Нордхаузена. Їх чекала важка робота в горах Харцу – штольнях біля підніжжя гори Конштайн. Це був цілий підземний завод, який налічував 47 штолень-цехів. В’язнів використовували для масового виробництва ракет "ФАУ-1" та "ФАУ-2"(чудо-зброя, як її називали німці, "зброя помсти" – "фергельтунгс-ваффе"). Цей найбільший підземний завод Міттельверк був дітищем штурмбанфюрера СС Вернера фон Брауна, який запевнив фюрера, що він дасть Третьому рейхові зброю, здатну знищити Англію і Америку. В’язні під наглядом німців збирали ці ракети, адже тільки ракета "ФАУ-1" складалася з двохсот п’ятидесяти тисяч деталей. Крім ракет, виготовлялися комплектуючі до літаків "мессершмідтів". Василь Пилипович згадує, що і там в’язні, як могли, допомагали наблизити день визволення: вони вдавалися до саботажу. Варто було зробити різьбу на гайці на пару міліметрів більшою – і ніяка ракета не долетить до своєї цілі. Якщо німцям вдавалося виявити таких саботажників, їм загрожували страшні муки і повільна смерть. Шістдесят тисяч в’язнів більш ніж 40 націй пройшли через цей табір. Більше двадцяти тисяч не пережили "пекла Дори". Перші місяці працювали і спали в приміщеннях під землею в страшній тисняві, шумі, пилюці, в смороді, в темноті і сирості. Лише весною 1944 року були переведені в надземний барачний табір.
      "І ще через один табір довелося мені пройти, – розповідає колишній в’язень. – Із прифронтової зони почалася евакуація десятків тисяч в’язнів, і нас привезли в концтабір Берген-Бельзен, який став дуже переповненим. Люди масово вимирали. Крематорій не встигав спалювати трупи. Напевно, попіл з багатьох із нас теж би розвіяли над землями Тюрінгії, якби не армія союзників. 15 квітня 1945 року табір був звільнений англійськими військами. Живі, обтягнуті шкірою скелети (деякі важили по 28-30 кілограмів), тішилися, як діти, відчуваючи подих волі". В Берген-Бельзені загинуло біля 50 тисяч в’язнів концтабору і біля 50 тисяч військовополонених.
     19 травня 1945 року остарбайтери ступили на територію Радянського Союзу. І зразу ж Василя Пилиповича забрали в армію. Тільки 24 лютого 1948 року він був демобілізований і поїхав додому. Побачивши рідне село, упав на коліна, цілував землю, плакав від щастя. Маму побачив на подвір’ї: поралася по господарству. Неголосно сказав:"Доброго дня, мамо!". Вона здригнулася, не вірячи собі, обернулася, мову одібрало, лише очі не випускали сина із виду. Вони довго плакали від щастя. …
     Прошуміли, промайнули літа. Ось недавно і вісімдесят шість стало на порозі у Василя Пилиповича. Багато горя і страждань довелося побачити на своєму віку. Глибокі зморшки, як рани пережитого, поорали обличчя цього чоловіка. Та у його серці завжди панувало добро, людяність, милосердя. Напевно, саме завдяки їм він зміг подолати життєві негаразди і гідно дожити до поважних років. Життя розпоряджається так, що колишні малолітні в’язні, до яких відноситься і наш герой, стали останніми свідками страхіть нацистів. А це означає, що пам’ять про минуле вони пронесуть довше за інших. Саме їм випало дописати останній розділ Книги Пам’яті – страждань, пережитих за колючим дротом. Доля ще тричі закидала Василя Пилиповича на німецьку землю, коли він в складі делегації колишніх в’язнів був запрошений парламентом федеральної землі Тюрінгії, мерами міст Веймара та Нордхаузена на Міжнародні конференції з нагоди 50-річчя, 55-річчя та 60-річчя визволення в’язнів концтабору Міттельбау-Дора, взяв участь в урочистостях, присвячених звільненню табору. З води і роси Вам, Василю Пилиповичу! Нехай зозуля накує Вам ще багато років у мирі, щасті та здоров’ї!
     P.S.Зовсім недавно, коли буйним цвітом квітували сади, старенький остарбайтер пішов із цього світу. Зболена душа пішла на спочинок в інший вимір. Земля пухом і вічная память Василю Пилиповичу Зайцю.
Категорія: Ми пам'ятаємо... | Додав: arlischuk1989 (14.01.2017)
Переглядів: 262 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar
Годинник
Фрази
Пошук
Радіо
Друзі сайту
Районний методичний кабінет відділу освіти, молоді та спорту Ізяславської райдержадміністраці
...
Дистанційна Інтернет-бібліотека для освітніх закладів України
Сайт
Сайт
Погода
Вхід на сайт

Copyright MyCorp © 2020
uCoz